Життя та наукова діяльність багатьох видатних особистостей пов’язана з містом Харків. Чільне місце серед них посідає Олександр Потебня – мовознавець зі світовим ім’ям, фундатор психологічної методики в літературознавстві та прогресивний громадський діяч.
Його знають як засновника Харківської лінгвістичної школи та як дослідника поетики, етнографа, філософа та фольклориста.
Про важливі віхи життєвого шляху цієї талановитої людини, її світогляд та вагомий внесок у скарбницю загальної та слов’янської лінгвістики розповідає подальший текст.
Олександр Потебня життєпис: дитинство та молоді роки
Малою батьківщиною майбутнього науковця став розташований неподалік села Гаврилівка на Сумщині хутір Манів, що на той час був власністю його батьків.
Народився він 22 вересня 1835 року у дворянській сім’ї, пращурами якої були військові, січовики-кавалеристи з Полтавщини.
Як свідчить викладена в джерелах біографія Олександра Потебні, майбутній мовознавець змалку знав, що його дід Юхим був отаманом Глинської сотні Лубенського полку, та пишався своїм походженням. Батька хлопчика звали Опанасом Юхимовичем, а матір, що походила з поміщицької родини, – Марією.
Невдовзі після народження сина його батьки свій хутір продали та місце проживання змінили. Вони оселилися в Ромнах. Після закінчення місцевої класичної семирічної гімназії, за навчальні досягнення в якій педагоги відзначили Олександра срібної медалі, юнак став студентом юридичного факультету Харківського університету.
Проте початкові плани хлопця, пов’язані з подальшою кар’єрою юриста, змінилися вже за рік. У цьому відіграв роль викладач та науковець Петро Лавровський. Під його впливом Олександр Потебня Харківський університет не кинув, проте перейшов на інший факультет цього вишу, віддавши перевагу вивченню історії та філології.
Студент щиро захопився українським фольклором. Справжній захват у нього викликали лекції Амвросія Метлинського. На той час відповідний професор уже був відомим українським поетом – його знали як автора збірки «Південноруські народні пісні».
Саме цей майстер поетичного слова заклав у свідомість свого учня думку про необхідність самостійного розвитку української мови.
Після отримання університетського диплома Потебня працював над дисертацією «Перші роки війни Хмельницького» та став із 1856 року викладачем гімназії. Цікаво, що викладав він російську мову, але водночас займався українською етнологією, філософією та мовознавством.
Тема другої, магістерської дисертації, яку захистив молодий науковець у 1861 році, – «Про деякі символи в слов’янській поезії».
Згодом не без протекції Петра Лавровського хлопець відбув у відрядження за кордон, у Західну Європу на два роки, під час якого займався вивченням санскриту. Його наставником став Альберт Вебер, а країнами, які Олександр Опанасович відвідав у цей час, були Німеччина, Чехія й Австрія.
Кар’єра вченого та наукові погляди
Посаду професора кафедри російської мови та словесності Олександр Потебня, етнограф та дослідник українського фольклору, обійняв у 1875 році.
Двома роками пізніше він разом з однодумцями заснував Харківське історико-філологічне товариство та став на довгих 13 років його очільником.
Велику увагу науковець приділяв збиранню фольклору й укладанню орфоепічного словника. У цій праці йому допомагали щорічні етнографічні експедиції. До цих традиційних заходів активно долучалися студенти.
Наукова діяльність, якою цей професор займався, охоплювала, крім етнографії й мовознавства, чимало галузей, від словесності й філології до філософії. Предметом його глибокого вивчення стала еволюція мови. Відповідний процес розвитку цей науковець розглядав як засіб пізнання довколишньої дійсності та впорядкування вражень для набутих у результаті відповідного процесу знань.
Мову, як таку, філолог вважав частиною культури народу, творінням «національного духу». Він сприймав її як механізм, здатний породжувати думку, розцінював як сукупність засобів для конструювання та розуміння текстів. А слово науковець розглядав у триєдиній концепції лексичного значення та зовнішньої й внутрішньої форми.
Цікаво, що поняття мови й мовлення у власній науковій теорії, що була ним розроблена вперше, Потебня відокремлював.
Відомі праці Олександра Потебні
Науково-творча спадщина цього видатного мовознавця включає безліч праць на різноманітні, пов’язані з відповідною галуззю, теми. Тематика його досліджень охоплювала граматику й фонетику, етимологію й семантику, а ще діалектологію, етнографію та фольклор.
Ще у віці 26 років молодий дослідник написав наукову роботу «Думка та мова», в якій показав себе прогресивним мислителем своєї епохи.
До фундаментальних та найбільш відомих його творів фахівці відносять двотомне видання «Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень», над яким Олександр Опанасович працював з 1883 по 1888 рік, та багаторічну працю «Із записок з російської граматики». Це дослідження включило 4 томи. Дві перших книги вийшли за життя мовознавця, в 1874 та в 1888 році.
Третю й четверту книги світ побачив уже після смерті їх автора, в 1889 році та в 1941 році.
Деякі інші, присвячені теорії словесності праці, були також опубліковані вже після того, як Потебня помер. Назва найвідомішої з цих праць – «Із лекцій з теорії словесності. Байка. Прислів’я. Приказка».
Цього діяча вважають лідером харківської школи мовознавства. Його знають як редактора й видавця творів Квітки-Основ’яненка, Гулака-Артемовського та Манжури, а також численних фольклорних збірок. Ним уперше була перекладена українською мовою «Одіссея» Гомера.
Особисте життя Олександра Потебні
Офіційно одруженим видатний мовознавець не був, але не був він і самотнім. Багато років із ним проживала Марія Зеленська.
Батьком цієї жінки, що зустріла Олександра, бувши вже заміжньою, та закохалася в нього, був харківський видавець, Франц-Володимир Зеленський. А її законним чоловіком був поміщик із Полтави Микола Ковалевський. Згоди на розлучення своїй дружині давати не збирався.
Та попри таке його рішення, Марія покинула Миколу та стала близькою, коханою людиною для Потебні. Ця пара прожила разом 21 рік та виховала двох спільних синів. Їх старшого сина, який народився в 1868 році й також займався наукою, але у сфері електротехніки, звали Олександром. Молодшого сина 1870 року народження, звали Андрієм. Андрій Потебня також працював у Харківському університеті, але займався викладанням біології.
Тобто кожен зі спадкоємців цього філолога зробив свій внесок у науку, віддавши перевагу природничим дисциплінам.
Громадська позиція
Олександр Потебня виражав відкритий протест проти національного гноблення та наполягав на праці кожного народу здобувати освіту й розвивати власну культуру рідною мовою.
У націоналізмі він бачив світогляд, який визнає та віддає шану національному розмаїттю людства, але при цьому відстоює право народу на самобутність, саморозвиток та самостійне існування.
Науковець постійно доводив свою думку про те, що взаємини між народами мають будуватися на ґрунті взаємоповаги та рівноправності. А денаціоналізація розглядалася ним як духовне розтління.
Проте, не зважаючи на такий прогресивний світогляд, мовознавець був змушений публікувати свої праці російською.
З погляду громадянського та філософського світогляду, Потебня поділяв погляди Григорія Сковороди. Він приділяв значну увагу збиранню, систематизації та популяризації творів цього письменника-філософа.
На думку сучасних фахівців, Потебня зробив вагомий внесок для виходу української філології на загальноєвропейський рівень та для здобуття нею авторитету світового масштабу.
Цікаві факти про Олександра Потебню
Кандидатська дисертація цього мовознавця, «Перші роки війни Хмельницького», опублікованою не була.
Але науковець був відзначений званням лауреата Ломоносівської премії в 1874 році за дисертацію на доктора наук «Із записок з російської граматики».
Потебня був почесним членом таких організацій як російська Академія Наук, Московське археологічне товариство та товариство шанувальників російської словесності при московському університеті.
У 1879 році його збірка «народні пісні Галицької та Угорської Русі» була нагороджена золотою медаллю.
Поліція пильно стежила за Потебнею не тільки через його прогресивні погляди, але й через причетність його рідного брата Андрія до антиросійських заворушень у Польщі.
Удома Олександр завжди поводився гостинно та щиро. Його будинок став інтелектуальним осередком для постійних зібрань місцевої інтелігенції та студентської молоді. Але попри це, екзамени у своїх студентів цей суворий педагог приймав з максимальною строгістю й вимогливістю.
Сьогодні чим відомий Олександр Потебня, знає кожен освічений українець. Його ім’я з 1945 року носить Інститут мовознавства України та одна з харківських вулиць.
А на малій батьківщині мовознавця в 1997 році був відкритий присвячений цьому видатному науковцю музей та встановлений на його честь меморіальний пам’ятник.
Більше про історію Харкова читайте за посиланням.
