Є в українській історії постаті феноменальні і значимі. Серед них – Василь Каразін. Визначний вчений, винахідник, просвітитель, який значно «переріс» свій час. Доля цієї людини незвичайна і сповнена пригод та таємниць. При цьому, ім’я вченого добре відоме багатьом людям і асоціюється з наукою, передовими технологіями та любов’ю до Батьківщини.
Життя і діяльність Василя Каразіна
Василь народився у селі Кручик сучасної Харківської області. Сталося це у 1773 році. Його батьками були російський офіцер грецького походження та козачка Варвара Ковалевська. По суті, батько Василя Назар був поміщиком і володів двома селами сучасного Богодухівського району на Харківщині.
Хлопчик отримав домашню освіту, а тоді переїхав до маєтку вітчима у Вільшани. Там він познайомився із Григорієм Сковородою. Спілкування з філософом сформувало особливе бачення світу у Каразіна в дорослому віці.
До 17 років Василь навчався у пансіонах Кременчука і Харкова, де здобув чудову освіту. У 1791 році чоловік вступив до Семенівського гвардійського полку. Але в цей же час, маючи багато вільного часу, він слухав лекції у Горному корпусі. Там отримав знання з точних наук, медицини, вивчив деякі європейські мови.
У 1795 році біографія Василя Каразіна мала незвичний поворот. Він залишив військову службу і почав займатися точними науками. Там одружився з дівчиною-кріпачкою Домною, якій на той час виповнилося лише 14 років. Кілька років чоловік прожив замкнуто, практично не виїжджав за межі маєтку і повіту. Василь Назарович хотів назавжди покинути межі Російської імперії, щоб жити серед просвіченого суспільства. Він спробував виїхати з країни без належних документів. Але у 1798 році Каразіна, його дружину і слугу схопили і посадили на гауптвахту у місті Ковно. Василь написав листа до імператора, де чесно розповів йому про те, що хотів назавжди покинути Росію. Своєю єдиною провиною він визнав жагу до волі і вільного способу життя. Імператор Павло несподівано зробив Каразіна державним службовцем при скарбниці. Василь Назарович переїхав до Петербургу.
Після того як трон посів Олександр I, Каразін продовжив свою діяльність як науковець, вчений і прихильник демократичних змін. Але така робота імператорові не подобалася. Тому його відправили у відставку і він змушений був покинути столицю. Вже будучи далеко від розкоші імператорського палацу, Василь Каразін продовжував займатися винахідницькою діяльністю, писав наукові праці, здійснював досліди, які мали важливе практичне значення. Він був членом багатьох товариств, збирав матеріали, які розповідали про історію Росії та її частин.
У 1820-21 роках Каразіна було ув’язнено за погляди, які не відповідали державній стратегії. Він перебував у Шліссельбурзькій фортеці. Пізніше його відпустили під нагляд поліції.
У жовтні 1842 року Каразін приїхав до сина у Миколаїв. Пізніше він з Миколаєва виїхав до Криму, де мав проводити свої дослідження. Але по дорозі захворів і повернувся до сина. 4 листопада 1842 року Каразін помер у будинку генерала Кумані у місті Миколаїв. Поховали вченого на міському кладовищі. За часів радянської влади склеп науковця було пограбовано, у приміщенні жили безхатьки. Лише у 2010 році каплицю, де спочиває Каразін, відновлено.
Особливе місце займає Василь Назарович у житті Харкова. Адже він зробив з невеликого Харкова дійсно значне місто. І цьому сприяло заснування тут університету. На початок 19 століття столиця Харківщини вже була губернським центром, але населення тут було небагато. Люди вели переважно сільський спосіб життя, тут було мало кам’яних будинків. А коли навесні розливалися річки, то учні, а потім і студенти, йшли на «брудні канікули», адже знаходитися в місті було неможливо.
Роль Каразіна у розвитку Харкова виявилась феноменальною, адже саме за його ініціативи був відкритий університет. За кілька років сюди приїхала значна кількість викладачів і професорів із Європи. І вже за кілька десятиліть Харків став перетворюватися на справжній центр освіти, науки, культури. Вже за 20-30 років тут діяла Харківська школа романтики, почали досліджувати український фольклор. У Харкові була прочитана перша лекція українською мовою. З часом, розвиваючись, Харків став і промисловою та економічною столицею України.
Каразін заклав фундамент розвитку української культури. З Каразінського університету вийшов видатний історик Микола Костомаров і чимало інших особистостей. Каразін і Харківщина – це два невід’ємні поняття, об’єднує які університет, любов до рідної землі і бажання зробити її квітучою.
Харківський університет: історія створення
Наприкінці 1801 року Василь Каразін задумав заснувати університет, який би став центром науки Наддніпрянської України. Про це він написав у листі до священника Василя Фотієва від 2 травня 1802 року. Цей лист став першим задокументованим свідченням історії університету. Для першого українського університету (не рахуючи Львівського) був обраний саме невеликий на той момент Харків. Чому? Для цього існували певні причини: у 1759 році до Харківського колегіуму приходить Григорій Сковорода. Його діяльність була визначною і він перетворив колегіум на справжній осередок сучасної освіти.
Вже у січні 1803 року рішення про створення університету було прийняте. Засновником і людиною, яка продумала як має працювати заклад був саме Каразін. Вечорами він писав ідеї і розробляв плани роботи. Також вів переговори з дворянством, яке могло б виділити певну суму на будівництво освітнього закладу. Влітку 1802 року на з’їзді предводителів слобідсько-українського дворянства Василь Назарович розповів про те як буде працювати заклад. І вражене панство почало збір коштів. Пізніше гроші на університет почали збирати купці, місцеві землевласники передали землі для будівництва і садів університету.
17 листопада 1804 року була підписана Стверджувальна грамота про відкриття Харківського університету. 17 січня 1805 року був виданий указ про заснування Імператорського університету. Особливо відзначились при його будівництві брати Тихоцькі, які знайшли чималу суму.
Першим ректором став мовознавець Іван Рижський. Серед викладачів було багато знаменитостей: Йоган Шад, Крістоф фон Роммель. На початку діяльності тут навчалося всього 57 студентів, а вже у 80-х роках 19 століття – 1500 спудеїв.
З 1863 року заклад мав певну автономію. На початку минулого століття тут діяло 4 факультети. Вивчали фізику, математику, історію, філологію, медицину, юрисдикцію. Тут були свої лабораторії, клініки, обсерваторія, ботанічний сад, видавалися наукові журнали.
З середині позаминулого століття тут вперше почали проводитися дослідження українського побуту, мови, історії. Тут почалося національне відродження Лівобережної України. В університеті вивчали і поважали праці Михайла Грушевського, Івана Франка, Олександри Єфименко. У 1907 році у закладі читали лекції з історії України, словесності.
У 1918 році університет було українізовано. Пізніше радянська влада на базі закладу заснувала різні установи. У 1933 році було відновлено Харківський університет. Він мав 7 факультетів. З 1936 року носив ім’я Максима Горького. Під час Другої світової війни заклад евакуювали до Казахстану, звідки він у 1943 році повернувся.
З 1999 року університет має статус національного та носить ім’я Василя Каразіна. З 2022 року регулярно страждає від російських обстрілів. Зараз у ньому немає жодного корпусу, який би не постраждав він війни. Там навчається 15 тисяч студентів.
Василь Каразін як символ освіти
Василь Назарович був вченим і новатором. Він займався дослідженням сільського господарства, створював сорти хлібних культур, рису, досліджував удобрення ґрунтів, вдосконалював пристрої для висушування зерна. У 1810 році вчений висловив думку про те, що метеорологія має стати самостійною наукою, яка буде служити людям. Важливу роль Каразін приділяв хімії. У його садибі була велика дослідницька лабораторія. Він винайшов деякі нові барвники, розробив спосіб виготовлення цементу, проводив досліди з деревиною. На початку 1823 року добув діамант, проводячи експерименти. Також вчений знайшов спосіб виготовлення дешевого мила для господарських потреб, розробив виробництво свічок з тваринного воску, які мали менше кіптяви. Розробляв харчові концентрати, зробив багато нового для зберігання плодів.
У 1811 році створив Філотехнічне товариство, яке сприяло розвитку сільського господарство.
Безумовно, внесок Каразіна в українську науку неможливо переоцінити. Його новаторство і винаходи стали важливими як для харків’ян так і для всіх жителів України. Вченого поважають та люблять не лише у Харкові, а й далеко за межами держави. Адже це людина, яка змогла мрію втілити у життя і розвивати українську науку, незважаючи на обставини.
Більше актуальної інформації про Харків та область читайте в рубриці Історія на нашому порталі.
