Володимир Сосюра запам’ятався нам своїм віршем «Любіть Україну», який став майже лозунгом сучасної державності, перш за все боротьби проти російської загрози. Його постать як ніколи актуальна для сьогодення, коли наша країна стоїть на порозі воєнно-економічної катастрофи.
Володимир Миколаєвич пережив майже всі катаклізми 20 сторіччя: бурхливі часи революції 1917 року, облиту кров’ю українізацію 20-х років, сталінські репресії 30-х років, Другу світову війну, яка забрала життя майже 10 млн. українських душ і короткі часи так званої «відлиги» під патронацтвом Микити Хрущова.
Але головне, що зв’язує Сосюру з сьогоденням це те, що поет був один з небагатьох представників «розстріляного відродження», хто вижив під тиском радянської репресивної машини, бо всім нам хотілося б, щоб Україна вистояла пори численні труднощі. Може тому сучасній молоді слід приглянутися до творчості «донецького» поета, пейзажиста, письменника, бійця найхоробрішої Армії УНР, який одним рядком свого пера міг запалити у серцях побратимів вогонь і сталеву стійкість до всіх ворогів української державності.
Біографія Володимира Сосюри
Народився поет 06 .01 1898 року в провінційному Дебальцеве Донецької області, проте раннє дитинство пройшло в селі Третя Рота (сучасна назва Лисичанськ).
Письменник говорив, що його рід мав французьке коріння, тому що серед його предків нібито був Густав Соссюр – боєць армії Наполеона, який залишився на теренах Російської імперії після битви під Москвою. Дід Володимира, Кирилович Сосюра, який також писав вірші, підписувався як “Соссюр” і обурювався, коли переписувачі документів українізували це прізвище.
Однак дослідники, зокрема історик Володимир Подов, заперечують цю версію, наголошуючи, що рід Сосюри споконвіку був українським, а легенда про французького пращура, ймовірно, є лише поетичною вигадкою самого Володимира.
Роки злиднів і перший трудовий досвід
Сім’я жила у важких умовах – часто у напівзруйнованих будівлях, не маючи можливості забезпечити дітей необхідним. Тому, щойно хлопцеві виповнилося 11 років, мати відвела його на содовий завод, сподіваючись, що його візьмуть учнем.
Сосюра згадував, що працював із захопленням, відчуваючи справжню радість від причетності до дорослого життя. Проте через вік його не мали права офіційно працевлаштувати, і коли на завод приходив інспектор, бригадир змушений був ховати хлопця у діжці. Однак невдовзі Володимир усе ж залишив завод – дитяча праця там була заборонена.
Згодом він працював телефоністом, чорноробом, брався за будь-який випадковий заробіток. Освіту хлопець здобував нерегулярно – брак одягу й взуття змушував його часто пропускати навчання. Проте завдяки освіченому батькові та власній допитливості Володимир мав непогану домашню підготовку.
Закінчивши початкову школу, він вступив до ремісничого училища на слюсарне відділення, однак ця професія не припала йому до душі.
Буремні часи революції та війни
У період боротьби за незалежність Сосюра спершу приєднався до лав УНР, проте згодом його забрали до Червоної армії.
Восени 1918 року він, у складі батальйонів робітничої партії, воював проти гетьмана, а взимку добровільно вступив до військ Української Народної Республіки. Потрапивши в полон, поет був засуджений до страти, але йому вдалося вижити.
У 1920 році його мобілізували до Червоної армії, що згодом змусило його переглянути власну біографію, аби уникнути переслідувань.
Як зазначає літературознавиця Віра Агеєва, Сосюрі, як і багатьом іншим, довелося переписувати сторінки своєї історії відповідно до вимог радянської влади.
Літературний шлях Володимира Сосюри
Для багатьох поколінь українців сучасне значення спадщини Сосюри асоціюється передусім із поезією “Любіть Україну!”, яка стала своєрідним символом національної самосвідомості. Хоча про літературні нагороди Сосюри можна впевнено написати цілу книгу, значення творчості видатного воїна УПА зосереджена не тільки в поезії, а й в низці багатьох творів, включаючи роман «Третя рота».
Початок літературного шляху
Сосюра взявся за перо ще в юному віці — перші поетичні спроби припадають на його 14-річчя, а вже в 17 років він дебютував у друці. За роки активної творчої діяльності поет видав понад 80 книг, серед яких не лише збірки поезій, а й віршовані романи, поеми, автобіографічні твори, публіцистика і літературна критика.
Особливо значущими для 1920-х років стали його поема “Махно” (1924), а також історичні твори “Тарас Трясило” і “Мазепа”, в яких він прагнув художньо переосмислити образи знакових постатей української історії. У поемі про Івана Мазепу поет намагався глибше розкрити внутрішній світ гетьмана, подати його не просто як політичного діяча, а як людину, що веде боротьбу за незалежність України.
Визнання та популярність
Перші збірки миттєво завоювали читацьку любов завдяки їхній емоційності, пристрасності й щирій щирості. У поезії Володимира Сосюри поєднувались революційний ентузіазм і чуттєва, ніжна лірика. Читачі та критики швидко визнали його одним із найсильніших ліриків свого часу.
Поета часто змальовували як обдарованого, енергійного і харизматичного чоловіка, популярного серед молоді. Український літературний простір 1920–1930-х років не знав іншого такого поета, який би одночасно захоплював інтелігенцію, студентство і робітничий клас. Він був статним, чорнявим красенем із Донбасу, у карих очах якого сяяли радість і журба.
Серед післявоєнних збірок особливе місце посідають “Зелений світ” (1949), “Солов’їні далі” (1956), “Так ніхто не кохав” (1960), які увібрали в себе кращі мотиви гуманізму у творчості Сосюри — любов до природи, глибокий ліризм і роздуми про людську долю.
Поет між двома світами
Літературна і життєва доля Сосюри сповнена суперечностей. Журналіст Роман Губа схарактеризувати його як “зірку комуністичного рок-н-ролу”, і в цьому є велика частка правди. Адже в радянську літературу він увійшов завдяки поемі “Червона зима”, що оспівувала революцію і могла б вважатися прорадянською.
Ще одним важливим твором став його автобіографічний роман “Третя рота”, де автор відверто описує свої внутрішні страждання через тимчасове виключення з партії, радість від повернення до неї та відданість ідеалам Леніна. Разом із тим він щиро співчував другові Миколі Хвильовому, який наклав на себе руки в 1933 році на знак протесту проти радянської політики в Україні.
Життя серед “Розстріляного Відродження”
Сосюра мешкав у Харкові в легендарному будинку “Слово”, де оселилися представники української інтелігенції. Багато його друзів і колег стали жертвами сталінських репресій 1930-х років. Однак самому поетові судилося пережити більшість із них.
Попри офіційну лояльність до влади, його творчість неодноразово ставала приводом для конфліктів із комуністичною партією. Поетичні збірки забороняли, а самого Сосюру відправляли на примусове лікування в психіатричну лікарню. Його звинувачували в “буржуазному націоналізмі” і навіть тимчасово анулювали партквиток. Проте згодом радянська влада “пробачила” поета і дозволила йому повернутися до лав партії.
Сосюра сам чудово розумів свої внутрішні суперечності, що знайшло відображення у його вірші “Два Володьки було у мені…”. Він розривався між власними ідеалами та жорстокою реальністю, у якій влада не лише керувала його життям, а й диктувала, що і як писати.
Переслідування за вірш “Любіть Україну!”
Попри всі спроби радянської влади контролювати творчість, його найвідоміший вірш “Любіть Україну!” став приводом для гучного скандалу.
Вперше надрукований у журналі “Звезда”, він одразу привернув увагу партійного керівництва. У 1951 році газета “Правда” піддала його жорсткій критиці. Поета звинуватили у “буржуазному націоналізмі” і навіть назвали “продажним бандерівцем”.
В офіційному партійному виданні писали:
“Описує якусь одвічну Україну. Без участі товариша Сталіна, без його таланту та внеску, без колгоспного ладу, який був основою економічного зростання. В концепції своїй є ідейно ворожим твором, який з задоволенням поставили собі на полиці Петлюра чи Бандера».
Попри все, цей вірш пережив часи репресій і дійшов до наших днів, ставши однією з найвідоміших українських поезій ХХ століття.
Володимир Сосюра та українська національна ідентичність
Питання суб’єктності надзвичайно актуальне у сучасному сьогоденні, коли історичні реалії можна, фактично, розглядати як елемент інформаційної зброї. Творчість Сосюри відкриває для нас нові грані стійкості, бо його поезія пережила політичні утиски та цензуру, і навіть у найважчі часи зберігала справжню українську душу.
На тлі війни проти російських загарбників, українці мають відкривати для себе феномен «українського відродження». Сосюра пройшов бойовий шлях, змагаючись за незалежність нашої держави з 1918 року. Разом з бійцями Третього Гайдамацького полку Армії УНР він пройшов майже всю Україну, боровся і з «червоними» і з «денікінцями. Тому для молодих поколінь постать Сосюри має стати «живим» прикладом ціни, яку Україна платила за незалежність.
Сосюра – один із тих поетів, чия творчість була водночас ліричною, пристрасною і бунтарською. Він умів співати про кохання так, що серце завмирало, але й міг у кожному рядку закликати любити Україну, навіть тоді, коли за це карали.
Більше про історію Харкова читайте за посиланням.
